Дія І
Він – жах усієї околиці. Люди передають із вуст в уста повідомлення про те, де бачили його останнього разу. Найчастіше його можна зустріти далеко за містом, на старому кладовищі, де він, як видається, зробив собі помешкання в одному із гробів. Хоча, чому лише в одному? Про це достеменно ніхто не знає, адже кожен боїться наближатися до нього. Саме тому дорога до озера попри кладовище – найбільш небезпечне та покинуте місце у всій окрузі. Це місце, яке оминають і найбільш сміливі. Лиш час від часу сюди можуть забрести стада свиней. Тоді пастухам приходиться із острахом, постійно оглядаючись по сторонах, переганяти їх на більш безпечні пасовиська. Кожен такий похід за свиньми завершується новими моторошними подробицями про мешканця гробів. І мало хто ставить собі запитання про те, а що з усього цього правда.
Він володіє надзвичайно силою. Кажуть, що кілька найбільш сміливих чоловіків ходили ловити його. Кілька раз їм це вдавалося. Тоді вони одягали на нього кайдани та прив‘язували його ланцюгами. Усе це – не лише заради спокою в околиці та безпеки містян, але насамперед заради його власної безпеки. Адже, покидаючи кладовище, його неодноразово помічали у пустелі, де існує безліч небезпек у вигляді скорпіонів та зміїв. І хоч він цілковито позбавлений будь-якого захисту, а навіть і самого одягу, вони його не лякають.
Мабуть, це все проблеми із головою. Він вже давно не володіє собою. Ніхто й не пригадає сьогодні, коли він остаточно втратив людську подобу. Здавалося, що у нього хтось вселився і заставляє робити ці нелюдські страшні речі. Правдивим фактом є лише те, що він страждає і заставляє страждати усіх навколо. І ім‘я йому – Легіон.
Дія ІІ
«Хутчіш, виходьте усі та прямуйте до забороненої дороги поблизу кладовища! Там якийсь дивний чоловік потопив усе стадо наших свиней!» Мабуть, мало хто у поселенні очікував на такий початок ще одного робочого дня. Натовпи людей поспішно попрямували до вказаного пастухами місця. «Заради чого такий поспіх і хвилювання?» – лунало запитання у багатьох із селян.
Поблизу озера на усіх прибулих і справді чекала надзвичайна картина. Якийсь невеликий гурт людей спокійно розмовляв між собою. Але погляньте, біля стіп одного із чоловіків цілковито спокійно сидить той самий моторошний Легіон. Він уже одягнутий, спокійний і, здавалося, цілковито безпечний. «Де наші свині?» – раптом залунало у натовпі. В один момент це запитання понеслося із вуст у вуста і наповнило усіх. Пастухи, не соромлячись, відразу вказали пальцем на чоловіка, біля стіп якого знайшов свій спокій Легіон. За їхніми словами, саме цей чоловік кілька хвилин тому погубив усе стадо свиней. А все через те, що, вигнавши їх із Легіона, дозволив увійти у стадо. Воно відразу кинулося із кручі у море і потонуло.
У той же момент спокійна картина поблизу озера змінилася на зовсім неспокійну, ба навіть, войовничу. Розлючений натовп володарів свиней неможливо було вгамувати: навколо було чутно лише нарікання, зітхання та погрози. «Не дозволяйте цьому дивакові увіходити у наше спокійне місто!», «Проженіть його геть!», «Нехай повертається туди, звідки прийшов!», «Хай лише спробує наблизитися до мого дому!» То тут, то там лунало у натовпі. Вже ніхто й не звертав уваги на спокійного та зціленого Легіона. Натовп володарів свиней продовжував жаліти тих самих свиней, не помічаючи чуда зцілення людини. Втрата засліпила їхній зір, їхній розум, ба навіть їхнє серце.
Дія ІІІ
Зло часто виглядає моторошно, страхітливо та огидно, але не завжди. Ми уявляємо монстрів, які здійснюють злі вчинки, та водночас нерідко самі стаємо його творцями. Зло нерідко видається нам непереможним, всемогутнім та сильним, але таким воно є лише до певної пори. Дивлячись на сучасні прояви зла і повсюдного страждання, докладаючи безперервних зусиль їх подолати, ми часто розчаровуємося у цій боротьбі та опускаємо руки. Зло постійно пропонує себе як необхідне, потрібне та приємне, але це лише його ілюзорна та оманлива обгортка. Це, зрештою, спричиняє те, що ми допускаємо його у своє серце, призвичаюємося до нього та відтак поширюємо його навколо себе.
Насправді ж, прив‘язуємо себе і своє життя до того чи іншого стада свиней, постійно дбаючи про його зростання та «безпеку», не помічаючи чуда життя навколо себе. Таке існування стає постійним хвилюванням про статки, славу, популярність, успіх чи реалізацію, бажання бути завжди кращими, розумнішими чи величнішими позбавляє спокою, а лихі й гріховні методи осягнення власних псевдоцілей у кінцевому результаті позбавляють «одягу», «помешкання», «спільноти», тобто людської подоби. Відтак блукаємо пустелею, – місцем відсутності життя, місцем самотності та небезпеки, – впевнені у власній ілюзорній самодостатності аж до моменту зустрічі із Життям.
У моменті зустрічі із цим Життям усі ілюзії розбиваються, усі омани спадають із повік, а усе дотеперішнє існування набуває істинного сенсу. Глибинне прагнення серця, прагнення сенсу і смаку життя, прагнення добра, краси і правди, виражене у неспокої та безцільовому змаганні, віднаходить своє заспокоєння у стіп Життя. Це Життя, яке виходить назустріч, яке прагне зцілити розбиті упродовж існування фрагменти серця, яке дарує омріяну божественну подобу. Це Життя, яке не накидається насильно, саме тому не кожен може Його побачити, відкрити та прийняти. Це те Життя, до якого покликані я і ти. Але чи готові ми його зустріти у своїй пустелі існування?
